Чи потрібна вашій дитині вища освіта і як обрати університет? Поради випускника Кембриджу

Михайло Винницький – керівник секретаріату Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, викладач Києво-Могилянської Академії, Львівської бізнес-школи УКУ та Української академії лідерства розвінчує міфи про вищу освіту та радить батькам, як допомогти дитині обрати ЗВО. 

Про вищу освіту існує кілька стереотипів, з якими я намагаюся боротися: 

У Європі чи Північній Америці вища освіта якісніша. Насправді на рівні бакалаврату кращої якості, ніж в Україні, ви не знайдете. Це може звучати дивно, бо міжнародні рейтинги показують протилежне. Втім, варто подивитися, як їх формують. Розгляньмо один із трьох найавторитетніших рейтингів – Times World University Rankings. Перший його критерій «Research volume» – це кількість досліджень, які проводять в університеті. Другий «Citations» – наскільки ці дослідження цитуються у працях дослідників інших університетів. Разом ці два критерії складають 62,5% рейтингу. Тобто майже дві третини показників, за яким визначають найкращі університети світу, взагалі не стосуються освіти чи її якості – вони вимірюють якість наукових досліджень.

Такі рейтинги очолюють британські, американські, канадські, університети, бо це переважно дослідницькі заклади. А чи хороший дослідник – це обов'язково хороший викладач? Мій науковий керівник у Кембриджі був дуже добрим науковцем, написав майже 300 статей і 16 книжок. Але він ненавидів заходити у бакалаврську аудиторію, бо не мав часу на цих «дітей», які, на його думку, ставили дурні запитання. Тому при вступі на бакалаврат рейтинги не будуть показовими. 

Якщо ж після закінчення бакалаврату студент хоче стати науковцем, тоді навчання за кордоном справді може бути ефективнішим – з хорошою українською базою бакалаврських знань його там радо приймуть і навіть дадуть стипендію. В Україні дійсно є величезна проблема із магістерськими програмами (ще більша з аспірантурою), адже на цьому рівні зв’язок між дослідженнями та освітою має бути сильнішим. У нас магістерку часто сприймають як п'ятий-шостий курс, а це має бути окремим рівнем вищої освіти.  

Закордонні студенти розумніші. Як аспірант я мав можливість викладати третьокурсникам  в Кембриджі, а потім 18 років працював в Україні. За ці роки, хоча місцем постійної роботи була Могилянка, я паралельно викладав і гостював у понад 10 університетах України. І дійшов до висновку: немає жодного третьокурсника в Україні, який би знав менше, ніж третьокурсник Кембриджу! Навпаки, 90% українських третьокурсників знають більше. Рівень знань випускників наших бакалавратів надзвичайно високий. Це ще не означає, що в нас хороша якість освіти – у нас студенти добре навчені, а освіта це щось більше. Але про це згодом.

Після школи обов'язково відразу в університет. Вступати в університет у 17-ть однозначно зарано. Вища освіта – це освіта для дорослих, а до повноліття більшість молоді просто до неї не готова. Саме тому у світі звичною практикою є «gap year». На Заході підлітки після школи беруть рік, аби попрацювати, поволонтерити, здобути життєвий досвід і розширити світогляд перед тим, як заглибитися у конкретну спеціальність. Згідно з дослідженнями, молоді люди, які використовують «gap year», стають значно успішнішими. В Ізраїлі, до прикладу, діють мехіни – школи лідерства, де молодь  вивчає історію, державознавство, формують свою ідентичність та м'які навички – і аж  у 21 рік після армії вступає на бакалаврат. 

В Україні є Українська академія лідерства. Це рік між школою та університетом, коли молода людина може набратися самостійності, відповідальності, ініціативності, відчути себе, взяти таймаут від формальної освіти і зрозуміти, навіщо вона їй потрібна. Студенти працюють з особистими менторами, вчаться працювати в команді, створюють проєкти, досліджують країну та світ в експедиціях. Радію, що мій син цьогоріч також став студентом Академії. Лише за кілька місяців я бачу в ньому зміни, навіть на побутовому рівні. Він дуже змужнів.

Університет – це місце, де опановують професію. Насправді підготовка постіндустріальних фахівців вже не є питанням знань. Минули часи, коли за все життя людина мала 3-4 записи у трудовій книжці, а університети «готували» до конкретного фаху.

Нині середньостатистичний абітурієнт змінюватиме свою професію 4-5 разів упродовж життя. Тому зараз навчальна програма не може бути стандартною, як за радянських часів – спеціальності надто швидко змінюються. Перша жінка-президент Гарвардського університету влучно сказала: «Університетська освіта повинна допомогти студентам отримати навички, необхідні для їхньої шостої роботи, не для першої».

Сучасній молодій людині треба передусім розуміти, як працює світ. Тож метою якісної освіти має бути не передача знань, а формування світогляду. Саме тому у 2017 році в законі «Про освіту» вищі навчальні заклади перейменували у заклади вищої освіти. Ця зміна назви насправді дуже суттєва: якісний університет має рухатися від навчання до освіти. А освіта – це про світ, світогляд. 

Обираючи університет як середовище, де формується світогляд, варто враховувати три складові: 

Аудиторія. Якщо ви йдете на дні відкритих дверей в університет і бачите, що зали облаштовані як лекційні, де студенти тільки конспектують і слухають – це трата часу.

Лекція походить від латинського слова «лектура», що означає «читати». Колись у закладі освіти була одна книжка і не існувало інших способів поширити знання з цієї єдиної книжки, крім того, що професор сам її прочитає для аудиторії. Зараз у нас немає проблем ні з ксероксами, ні з доступом до книжок і взагалі з доступом до інформації. Сучасні дослідження показують, що людина з почутого запам'ятовує лише 15-20% інформації. Якщо вона прочитає та ще й обговорить прочитане, відсоток збільшується до 80. Отже, аудиторія в якісному університеті має бути не лекційною, а ставати місцем для цікавих дискусій та обміну досвідом, куди студенти приходять не тому, що так треба, а тому, що цікаво. 

Лабораторія. Йдеться не про реактиви і професорів у білих халатах. Лабораторія – це обладнане місце для пошуку, кристалізації, виведення, узагальнення, вербалізації та зберігання нових знань. Сьогоднішня лабораторія – це модерна бібліотека, але не в класичному розумінні. Це місце спілкування, доступу до електронних ресурсів, архівів, передових знань, які молодій людині можна (і треба!) осмислити, обговорити, зрозуміти для того, щоб краще оцінити світ.

Бутафорія. Якщо ви банально бачите, що ніхто не одягнутий у мерч із гербом свого університету – мабуть, у цьому закладі, щось не так. Герби і символіка – це елементи, які означають приналежність, гордість за своє.

Академічне середовище може бути сухим і не привабливим, а може перетворитися в спільноту: гуртки, театри, клуби, команди, студентське кафе, крамнички – це все має бути обов’язковою частиною студентського життя. У спільноти має бути подібний спосіб життя, спільні інтереси, подібні потреби і правила поведінки. Якщо в університеті це є, приналежність до цієї спільноти залишиться для молодої людини на все життя. Спільнота з гербом Кембриджу зі мною вже 22 роки і відкриває багато дверей. Спільнота Могилянки прийняла мене 18 років тому і я досі нею пишаюся.